Конашевич-Сагайдачний Петро

Конашевич-Сагайдачний Петро (1570 - 1622)

Один із найвидатніших полководців Європи, державний діяч, дипломат, — таким постає в нашій історії Петро Кононович Конашевич-Сагайдачний.

Народився гетьман українського реєстрового козацтва 1570 року в селі Кульчиці на Львівщині. Походив з родини православного шляхтича, який мав свій герб. Навчався в школі Львівського братства та знаменитій на той час Острозькій школі.

У 1601 році прибув на Запорізьку Січ. У козацьких походах на Молдавію, Лівонію виявив себе як хоробрий та умілий воїн. Він швидко завоював авторитет серед запорожців. Під проводом Сагайдачного козаки здійснили успішні походи проти Туреччини і Кримського ханства. 

Особливого розголосу в Європі лицарська звитяга українських козаків набуває після здобуття ними у 1614 році турецької фортеці Синоп, а згодом і Кафи – величезного невільницького ринку в Криму. Козаки розбили 14 тисяч мусульман, потопили багато турецьких галер, визволивши тисячі українських бранців.

Сагайдачний усвідомлював необхідність боротьби й проти Речі Посполитої, але діяв дипломатично, використовуючи слушні нагоди для втілення своїх задумів. Так було у 1618 році, коли король Речі Посполитої звернувся до гетьмана Сагайдачного з проханням взяти участь у поході на Москву. Вислухавши короля, Сагайдачний висунув такі вимоги: розширення козацької території; свобода православної віри в Україні; збільшення чисельності реєстрового козацького війська; визнання Річчю Посполитою судової та адміністративної автономії України.

Король і сенат погодилися на вимоги Сагайдачного, і той, зібравши 20-тисячне військо, в серпні 1618 року рушив через Сіверщину вглиб Московського князівства. Його козаки захопили Путивль і Рильськ, Курськ і Єлець – усього близько 20 міст Московії, розбили ополчення під проводом князів Пожарського й Волконського та полки на чолі з Бутурліним – і у вересні разом з поляками взяли Москву в облогу.

Військо Сагайдачного стояло перед Арбатськими ворітьми Земляного валу й готувалося до штурму. Проте польська шляхта відмовилась продовжувати війну, підписавши з московітами вигідне для себе перемир’я.

У польсько-турецькій війні, яка розпочалася 1620 року, війська султана розгромили поляків у Молдові й готувалися до походу на Річ Посполиту. На допомогу їй знову прийшов Сагайдачний із сорокатисячним козацьким військом. Саме він відіграв вирішальну роль у розгромі трьохсоттисячної турецької армії під Хотином, продемонструвавши бездоганне уміння керувати піхотою і кавалерією, налагоджувати їхні спільні дії в обороні та в наступальних діях проти супротивника, який переважав чисельністю. Хотинський мир, підписаний турками й поляками, був вигідний і для України.

Проявляв гетьман турботу і про розвиток національної освіти та культури. Він з усім Військом Запорізьким увійшов до складу Київського братства, взявши його під свою протекцію. Сагайдачний прагнув відновити значення Києва як православного та культурного центру, він підтримував діяльність лаврського митрополита Єлисея Плетенецького і створеного ним навколо друкарні Києво-Печерської лаври гуртка учених, друкарів та письменників.

1620 року завдяки своєму авторитету гетьман домігся того, що Єрусалимський патріарх Феофан висвятив на єпископів кількох українських священиків, і відновив Київську митрополію.

Хотинська битва стала останньою для гетьмана. Від численних ран, отриманих на полі бою, Петро Конашевич-Сагайдачний помер у Києві в квітні 1622 року.

Пам’ять про Сагайдачного український народ зберіг у багатьох козацьких думах і піснях, найвідомішою з яких є "Ой на горі та женці жнуть". У Києві на Подолі на його честь названо одну з вулиць.

Княгиня Ольга

Княгиня Ольга почала правити Київською Руссю, коли її чоловіка Ігоря вбили древляни.

Походження Ольги достеменно невідоме. Про неї склали чимало легенд. За однією з них, жінка перевозила князя Ігоря через річку, чоловік захопився її вродою і одружився. За іншою легендою, вона була донькою боярина, або псковського князя.

Історія Ольги у літописі починається з докладного оповідання про помсту, яку вона вчинила над древлянами за вбивство свого чоловіка Ігоря. Ця помста завершилась спаленням столиці древлян, міста Іскоростень.

Враховуючи, що їхній син Святослав був малолітнім, влада перейшла до рук Ольги у 945-му році. Ольга стала повноправною правителькою величезної, ще не впорядкованої держави, де час від часу вибухали повстання проти центральної влади. Але, як не дивно, жодного бунту проти княгині літописці не зафіксували.

Ані князь Ігор, ані Олег через війни не мали часу на внутрішні справи. А от княгиня Ольга своєю чергою об'їхала всю державу: була і на Десні, і в Новгороді, в Пскові. В санях або на звичайному возі вона долала тисячі кілометрів. Відвідувала підкорені племена, від яких можна було очікувати повстань. Під час подорожей Ольга закладала нові міста і села, і призначала в них намісників.

Серед усіх князів Ольга першою навела лад у справі плати данини. Якщо казати сучасною мовою, вона встановила норми оподаткування. Впровадила кілька видів платежів – "устави" та "уроки". Данину з древлян та інших племен відтоді ділили на три частини: дві йшли на Київ, а третя – на Вишгород, де була резиденція Ольги.

Княгиня налагодила промисловий відлов хутрових звірів, визначила території, які мали постачати державі відповідний товар. Окрім того, саме хутром підлеглі землі та племена сплачували данину. Цей товар Київської Русі користувався неабияким попитом з боку інших держав.

Одна з найвизначніших подій в житті Ольги – водне хрещення і прийняття християнства. Коли і де саме княгиня зробила це, достеменно не відомо. Одні дослідники стверджують, що це відбулося у Константинополі. Інші переконані – у Києві. Під час хрещення жінка отримала християнське ім'я Єлена. Але її спроби охрестити Русь і схилити сина Святослава до християнства успіхом таки не увінчалися.

Цікаво, що священиків вона запросила до Києва не з Візантії, а з Європи. На прохання послів Ольги, німецький король Оттон І Саксонський відрядив християнських місіонерів на Русь.

Цікавим є опис перебування Ольги у Константинополі у 957-му році. З нею до Константинополя, прибули племінник, жінки з двору, священик Григорій, 20 послів, понад 40 купців, а також перекладачі. Передусім, це був торговельний візит. Але одночасно Ольга прагнула домовитися з Константинополем у військових справах, і навіть пообіцяла надавати бойове підкріплення. До речі, вже у 961-му році київське військо ходило на допомогу візантійському імператорові Роману II.

Постать і правління княгині Ольги заслуговують на гідну увагу. Історик Михайло Грушевський охарактеризував її так: "Держала сильною та зручною рукою державну систему, й не дала їй ослабнути ні розвалитися".

Померла Ольга орієнтовно у 969-му, проживши у християнстві майже 15 років. Перше місце її поховання невідоме. Пізніше онук – князь Володимир – переніс її останки до Десятинної церкви і поховав у кам'яному саркофазі. Знайдена археологами гробниця княгині Ольги — справжній витвір середньовічного мистецтва — зберігається у Софійському соборі.

Ольгу не просто вшановували нащадки — її канонізували. Прилучення правительки до лику святих відбулося ще в домонгольські часи. Вже з першої половини XI століття зображення Ольги з'являються у Візантії та по всій Київській Русі. Нестор-літописець прославляє Ольгу як "зорю, що передвіщала схід християнства на Русі".

Хмельницький Богдан

Хмельницький Богдан (1595 - 1657)

Гетман Войска Запорожского, руководитель казацкой революции, основатель казацкого государства - таким предстает в истории Украины Богдан Михайлович Хмельницкий.

По признанию большинства исследователей, родился будущий выдающийся полководец и государственный деятель в 1595 году в семье чигиринского подстаросты, сотника Чигиринского полка Михаила Хмельницкого. Образование получил в Киевской братской школе и во Львовском иезуитском коллегиуме.

Получив образование, Хмельницкий впоследствии становится казаком и в 1620 году вместе с отцом участвует в походе в Молдавию против турок. В битве под Цецорой героически погиб отец, а Богдан попал в турецкий плен, где пробыл два года. Вернувшись в Украину, он вскоре прибывает на Запорожье.

Хмельницкий участвует, а затем и сам возглавляет морские походы, отражение нашествия крымцев. Это поднимает его авторитет среди казачества, помогает занять высокие посты. Занимает должность военного писаря, а впоследствии - одного из сотников Чигиринского полка. Именно тогда его замечает французский эмиссар граф де Брежи, он писал кардиналу Мазарини: "Среди казаков есть незаурядный полководец Богдан Хмельницкий, с которым считаются даже при дворе". И уже через год Хмельницкий с отрядом запорожцев участвовал в войне Франции против Испании и отличился во взятии крепости Дюнкерка.

Между тем польская шляхта усиливает свое своеволие над украинским народом. Жертвой стал и Хмельницкий: Чигиринский подстароста Чаплинский силой захватил у него хутор Суботов и до смерти избил его десятилетнего сына. Хмельницкий не нашел справедливости ни в одной судебной инстанции и даже у самого польского короля.

В 1647 вместе со старшим сыном Тимофеем он бежал в Запорожскую Сечь, где годом позже поднял восстание, положив начало освободительной войне против Речи Посполитой. Открытым выступлениям предшествовала активная подготовительная деятельность. Хмельницкий заручился союзом с Турцией и Крымом, которые предоставили ему политическую и военную помощь. Были разосланы универсалы к украинскому народу с призывами вступать в ряды казацкого войска, удалось наладить закупку оружия и боеприпасов, производство пороха.

Как следствие, победы сорокатысячная армии гетмана Богдана Хмельницкого в 1648 году в битвах под Желтыми Водами, Корсунем и Пилявцами взбудоражили всенародное восстание против польской администрации и польской шляхты в Украине. Тогда же осенью его армия захватила Львов, пришла в Замостье. Торжественным и триумфальным было возвращение Хмельницкого как "пресветлого обладателя и князя Руси" в Киев в декабре 1648 года.

Важнейшим историческим следствием стало рождение казацко-гетманского государства - Войска Запорожского. Создав государственный аппарат, гетман одновременно воспитал целую плеяду военных и гражданских руководителей как из казацкой старшины, так и с украинской шляхты.

Хмельницкий ввел эффективную налоговую систему, по некоторым данным, собирался наладить чеканку собственных денег.

Важным вопросом внешнеполитической деятельности для него оставался и союз с московским царем, к которому еще летом 1648 года он обратился с просьбой принять Украину под свою власть и оказать ей военную помощь.

Окончательно принципы будущего договора между Украиной и Россией были согласованы 18 января 1654 на совете в Переяславе. В подписанных в марте этого же года "Мартовских статьях" Украина сохраняла свою военно-административную систему во главе с гетманом, но между тем лишалась права на самостоятельные отношения с Польшей и Турцией. Последующие годы, в частности Вильнюское перемирие России с поляками, показали, что русский царь начал наступление на автономные права Украины.

Богдан Хмельницкий пытался сформировать антипольскую коалицию со Швецией, Семигородским княжеством и другими государствами, но тяжело заболел и 6 августа 1657 умер в гетманской резиденции в Чигирине. Он был похоронен в Ильинской церкви в Субботове.

Воспетый в народном творчестве, многочисленных научных исследованиях, Богдан Хмельницкий навечно вошел в историю нашей страны.

Дорогі друзі! Запрошуємо Вас на наші масові заходи в лютому:

Дорогі друзі! Запрошуємо Вас на наші масові заходи в лютому:

10.02., 11.00 - чайна церемонія "Чай здоров"ю кращий друг" "Механобрчормет");

20.02., 12.30 - мовознавчий турнір "Рідна мово моя, поетична й пісенна"(КЗШІ №1);

24.02., 10.00 та 25.02., 11.00 - година мужності "Полем бою випробувані!" (Довгинцівський та Дзержинський територіальні центри).

Для Вас будуть оформлені:

13.02. - тематична викладка "Афган - мій біль";

19.02. - виставка-акція "Прочитай книгу про війну".

Чекаємо на Вас!

Орлик Пилип

Орлик Пилип (1672 - 1742)

Пилип Орлик (21 жовтня 1672 — 24 травня 1742) — Гетьман України (у вигнанні) в 1710-1742 роках.

Народився 11 (21) жовтня 1672 року в м. Косути Ошмянського повіту на Віленщині (тепер територія Білорусі) в сім'ї родовитої литовської шляхти чеського походження - Орликів. Батько Степан Орлик був військовим і служив на боці польського короля, загинув на 51-у році життя під час польсько-турецької війни в битві під Хотином у грудні 1673 року. Матір – Ірина Орлик (з білоруського роду Малаховських), охрестила сина за православним обрядом (батько був католиком).

Навчався у єзуїтському колегіумі у Вільні (Вільнюс), а також у Києво-Могилянській колегії, яку закінчив в 1694 році. Навчався відмінно, проявив талант ораторства і поезії, цікавився філософією і літературою, добре володів українською, польською, церковнослов'янською, болгарською, сербською, латинською, італійською, німецькою, шведською, французькою, російською, старогрецькою, новогрецькою і ймовірно турецькою мовами.

1698-1700 - служив консисторським писарем у канцелярії київського митрополита у Києві, потім у Полтавському полку, а потім став старшим військовим канцеляристом і реєнтом Генеральної військової канцелярії Війська Запорізького.

З 1702 (за іншими джерелами - з 1706) року — генеральний писар і найдовіреніша особа І.Мазепи. 1708 - взяв участь у виступі І.Мазепи проти Петра Першого і перейшов на бік Карла XII.

27 червня 1709 року (після Полтавської битви) емігрував до Османської імперії. За І.Мазепою до Бендер пішли близько 50 провідних представників старшини, майже 500 козаків із Гетьманщини та понад 4 тис. запорожців. Ці "мазепинці", як їх часом називають історики, були першою українською політичною еміграцією. Вони і обирають 5 квітня 1710 р. (через півроку по смерті І.Мазепи) П.Орлика гетьманом України (у вигнанні).

Обрання відбулося в присутності запорожців, генеральної старшини, козацтва а також турецького султана і шведського короля. Крім Орлика кандидатами на гетьманську булаву були Войнаровський Андрій (близький родич Мазепи) та Горленко Дмитро (прилуцький полковник). Але цих людей на козацькій раді майже ніхто не підтримав. Сам Карл ХІІ спочатку прихильніше ставився до родича Мазепи Андрія Войнаровського, але потім підтримав Пилипа Орлика. 10 травня 1710 року Карл ХІІ підписав формальний диплом “Diploma assecuratium pro Duce et Exercitu Zaporoviensis” ("Диплом підтверджуючий про Вождя і Військо Запоріжське"), яким він затвердив П.Орлика гетьманом України.

Намагаючись завоювати собі підтримку, в 1710 р. П. Орлик складає (за деяким джерелами - схвалює) “Пакти й Конституції прав і вольностей Війська Запорізького” (“Pacta et Constitutiones legum libertatumqe Exercitus Zaporoviensis”), укладає зі старшиною та запорожцями угоду - документ, який пізніше дістав назву Конституція Пилипа Орлика — так звана Бендерська конституція, яку вважають першою українською Конституцією, а також однією із перших конституцій у Європі. Нею він зобов'язувався обмежити гетьманські прерогативи, зменшити соціальну експлуатацію, зберегти особливий статус запорожців і боротися за політичне й церковне відокремлення України від Росії у випадку, якщо він здобуде владу в Україні. Створення цих документів вважається само по собі значною заслугою Пилипа Орлика в історії України.

За підтримки Карла XII Орлик вступає в союз із кримськими татарами та Оттоманською Портою, і 8 листопада 1710 року остання, підтримуючи гетьмана Орлика, оголошує війну Московії.

На початку 1711 р. Орлик розпочинає спільний похід запорожців, буджацьких татар, шведів і поляків (прихильників С.Лещинського) проти росіян в Україні. Шведський король брав на себе зобов'язання вести війну доти, доки Україну не буде визволено від московського панування, а турки і татари обіцяли свою допомогу у цій боротьбі.

Пилип Орлик дуже добре підготувався до походу. Він розсилав листи-універсали, в яких закликав до повстання народу проти влади російського царя. Народ же підтримав Орлика і один за одним міста Правобережжя переходили під владу гетьмана. П.Орлик також надіслав листа із закликом до боротьби гетьману Лівобережжя Івану Скоропадському, що дуже налякало російський уряд і Петра І. Проти полків Пилипа Орлика виступило військо під командуванням генерального осавула Г. Бутовича, яке було розбите в бою під Лисянкою. Гетьмана підтримав повсталий український народ.

У березні 1711 року об'єднані війська під командуванням П.Орлика підійшли до добре укріпленої Білої Церкви, де перебував російський гарнізон. Розпочалася облога міста, але жоден із штурмів не був успішним, бо гарнізон мав достатню кількість боєприпасів і сильну артилерію. Частина татарських загонів під проводом хана здійснили похід на Слобідську Україну. Такі дії союзників підривали авторитет П.Орлика серед українського населення.

У травні 1711 року розпочався наступ московських військ під проводом Б.Шереметьєва. За таких обставин поляки відступили, а татари і турки налякані звісткою про те, що йде велике російське військо, почали тікати, беручи дорогою великий ясир. Українські козаки, довідавшись про звірста турків і татар, кинулись рятувати свої родини. Таким чином, із 16 тис. українського війська у Пилипа Орлика залишилося лише 3 тис., з якими гетьман відійшов до Бендер.

Протягом наступних років Орлик із невеликою групою прибічників шукав підтримки своєї справи у різних європейських володарів. У 1709-1714 році перебував у Бендерах, потім із частиною старшини скористався запрошенням Карла ХІІ і жив до 1720 року у Швеції. Після підписання шведсько-російського миру виїхав із Швеції й вимушено змінив по черзі Німеччину, Австрію, Польщу.

1722 року, прямуючи до запорозьких козаків в Олешківську Січ, був затриманий турецькою владою в Хотині й до 1738 року інтернований у Салоніках. Проте він не припиняв пошуки підтримки у різних європейських державах (Франції, Англії, Польщі, Ватикану, Саксонії, Прусії та інших), неодноразово порушував питання про допомогу в справі відновлення української державності, продовжував бомбардувати французьких, польських, шведських і турецьких політичних діячів маніфестами про недолю України та разом із сином Григором (Григорієм) планувати кроки, спрямовані на звільнення вітчизни від "московського ярма".

Надалі жив у Хотині, Серезі, по тому — в Чернівцях, Каушанах і Бухаресті. Згодом переїхав до Ясс, де помер 24 травня 1742 року.

Ярослав Мудрий

Ярослав Мудрий (983 - 1054)

Народився Ярослав Мудрий у 980-му році. Він був другим сином Володимира Великого, хрестителя Русі. Малого Ярослава охрестили під ім'ям Георгій.

Після смерті Володимира Великого його сини Святополк і Ярослав розпочали між собою війну. Врешті-решт саме Ярослав навесні 1019-го року утвердився на головному престолі Київської Русі.

Його правління значною мірою було продовженням батьківського: у зовнішній і внутрішній політиці Ярослав поглиблював те, що зробив Володимир Великий. Боротьба з печенігами о цій порі вже втратила свою гостроту, як це було на початку століття. У 1036 році відбувся останній масовий наступ печенігів на Київ. Тоді Ярослав з допомогою своїх постійних соратників варягів завдав печенігам жорстокої поразки, після чого вони покинули степи й перемістилися за Дунай.

Ярослав широко розгортає дипломатичні стосунки з західноєвропейськими керманичами. Але робить це у нестандартний спосіб – налагоджуючи сімейні зв’язки. Київський князь одружився з донькою шведського короля Інгігердою. А донька Ярослава Єлисавета вийшла заміж за норвезького короля Гаральда Суворого. Налагодилися сімейні стосунки Києва і з Угорщиною. Інша донька Ярослава – Анастасія – вийшла заміж за угорського короля Андрія І.

Особливо склалася доля у ще однієї доньки Ярослава – Ганни. Забрати її з Києва приїхало ціле посольство з Франції. Вже незабаром вона була повінчана з королем Генріхом І. Як королева Ганна брала участь в правлінні французькою державою ще за життя чоловіка. На деяких офіційних актах Генріх навіть зазначав так: "За згодою дружини моєї", або "В присутності королеви Ганни".

Християнство за Ярослава значно посилюється. Саме о цій порі завершилося зведення найзнаменитішого собору – Софії Київської. З'являються перші організовані монастирі. У них переписували і перекладали книжки. Ярослав також зібрав першу в Україні бібліотеку. Вже у ті часи з'являються цілі династії інтелектуальної еліти. Тому історик Михайло Грушевський навіть писав про першу Академію наук часів Ярослава.

Кульмінацією інтелектуальної праці тих часів є "Руська правда" Ярослава Мудрого. Це була перша на цій землі збірка загальноприйнятих законів та порядків. Вони поширювалися всюди, куди сягала Ярославова влада. Усі закони "Руської правди" і досі викликають подив і захоплення. Написані у глибокому середньовіччі, вони торкалися усіх сфер життя громадян: фінансових стосунків, сімейного права, покарання за злочини та судоустрою.

Великий князь збільшив територію Києва і оточив його валом – 18 метрів у ширину і близько 7 метрів заввишки. Київський вал мав чотири в’їздові брами. Головна південна брама звалася Золотою. Вона мала два поверхи з церквою нагорі. На Подолі розташовувалося торговельно-промислове містечко, де жили ремісники та купці. Відомо про 8 ринків, які вже тоді діяли у Києві.

Помер Ярослав на початку 1054-го року. Його тривале князювання вважають апогеєм могутності Київської Русі. У результаті нових завоювань володіння Ярослава простяглися від Балтійського до Чорного моря та від річки Оки до Карпатських гір. Внутрішня економіка також процвітала. Міцніла церква, яка забезпечувала освіту населення і розвиток мистецтва.

Завдяки грамотно провадженій зовнішній політиці Київська Русь утвердила себе на європейській арені як могутня у військовому та господарському плані держава.

Мультімедіа

Орлик Пилип

Ярослав Мудрий

Хмельницький Богдан
Княгиня Ольга
Конашевич-Сагайдачний Петро

Буклет. «МУР» (Мистецький український рух).

Мисте́цький Украї́нський Рух (МУР) — організація українських письменників, які проживали в таборах для переміщених осіб у німецькій еміграції в 40-ві роки ХХ ст. МУР був утворений у вересні 1945 р. у місті Фюрт недалеко від Нюрнберга за ініціативою комітету, до якого входили Іван Багряний, Віктор Петров, Юрій Косач, Ігор Костецький, Іван Майстренко та Юрій Шерех. МУР проіснував приблизно до кінця 1948 р. За цей час було проведено три з'їзди (1945, 1947 та 1948) та декілька теоретичних конференцій. Головою організації за весь час її існування був Улас Самчук.

МУР. Мистецький український рух

Publish at Calameo or read more publications.