Конашевич-Сагайдачний Петро (1570 - 1622)
Один із найвидатніших полководців Європи, державний
діяч, дипломат, — таким постає в нашій історії Петро Кононович
Конашевич-Сагайдачний.
Народився гетьман українського реєстрового козацтва
1570 року в селі Кульчиці на Львівщині. Походив з родини православного
шляхтича, який мав свій герб. Навчався в школі Львівського братства та
знаменитій на той час Острозькій школі.
У 1601 році прибув на Запорізьку Січ. У козацьких
походах на Молдавію, Лівонію виявив себе як хоробрий та умілий воїн. Він швидко
завоював авторитет серед запорожців. Під проводом Сагайдачного козаки здійснили
успішні походи проти Туреччини і Кримського ханства.
Особливого розголосу в
Європі лицарська звитяга українських козаків набуває після здобуття ними у 1614
році турецької фортеці Синоп, а згодом і Кафи – величезного невільницького
ринку в Криму. Козаки розбили 14 тисяч мусульман, потопили багато турецьких
галер, визволивши тисячі українських бранців.
Сагайдачний усвідомлював необхідність боротьби й
проти Речі Посполитої, але діяв дипломатично, використовуючи слушні нагоди для
втілення своїх задумів. Так було у 1618 році, коли король Речі Посполитої
звернувся до гетьмана Сагайдачного з проханням взяти участь у поході на Москву.
Вислухавши короля, Сагайдачний висунув такі вимоги: розширення козацької
території; свобода православної віри в Україні; збільшення чисельності реєстрового
козацького війська; визнання Річчю Посполитою судової та адміністративної
автономії України.
Король і сенат погодилися на вимоги Сагайдачного, і
той, зібравши 20-тисячне військо, в серпні 1618 року рушив через Сіверщину
вглиб Московського князівства. Його козаки захопили Путивль і Рильськ, Курськ і
Єлець – усього близько 20 міст Московії, розбили ополчення під проводом князів
Пожарського й Волконського та полки на чолі з Бутурліним – і у вересні разом з
поляками взяли Москву в облогу.
Військо Сагайдачного стояло перед Арбатськими
ворітьми Земляного валу й готувалося до штурму. Проте польська шляхта
відмовилась продовжувати війну, підписавши з московітами вигідне для себе
перемир’я.
У польсько-турецькій війні, яка розпочалася 1620
року, війська султана розгромили поляків у Молдові й готувалися до походу на
Річ Посполиту. На допомогу їй знову прийшов Сагайдачний із сорокатисячним
козацьким військом. Саме він відіграв вирішальну роль у розгромі
трьохсоттисячної турецької армії під Хотином, продемонструвавши бездоганне
уміння керувати піхотою і кавалерією, налагоджувати їхні спільні дії в обороні
та в наступальних діях проти супротивника, який переважав чисельністю.
Хотинський мир, підписаний турками й поляками, був вигідний і для України.
Проявляв гетьман турботу і про розвиток національної
освіти та культури. Він з усім Військом Запорізьким увійшов до складу
Київського братства, взявши його під свою протекцію. Сагайдачний прагнув
відновити значення Києва як православного та культурного центру, він
підтримував діяльність лаврського митрополита Єлисея Плетенецького і створеного
ним навколо друкарні Києво-Печерської лаври гуртка учених, друкарів та
письменників.
1620 року завдяки своєму авторитету гетьман домігся
того, що Єрусалимський патріарх Феофан висвятив на єпископів кількох
українських священиків, і відновив Київську митрополію.
Хотинська битва стала останньою для гетьмана. Від
численних ран, отриманих на полі бою, Петро Конашевич-Сагайдачний помер у Києві
в квітні 1622 року.
Пам’ять про Сагайдачного український народ зберіг у багатьох козацьких думах і піснях, найвідомішою з яких є "Ой на горі та женці жнуть". У Києві на Подолі на його честь названо одну з вулиць.